(Текст предоставил: Юрий Зозуля)

Зозуля Юрий

Світанкове

Юрій Зозуля
♪
світає, і душа спускається на обрій:
чатує і пасе мене,– свій досі дикий степ;
мене, моїх бажань; і вибриків телячих рій:
вона що мати, що бджола... а я їй гіркий мед.

вона мене збира по крапельці, по атому:
у цвіт усіх натхнень своїх, зо попелу та сліз;
душа збирає то, не я! – бо все гублю лиш, а тому
зістарюю нікчемно так, немов для цього й ріс.

світає... кожен раз – прапервісним тим світлом;
висповіданням снів... заповіданням дій...
світає кожен раз пречисто–чистим світом...
росою каяття... аж сонцем всіх надій!..

2003